Історична довідка

Є в Черкаському краї село,

Наймиліше у світі воно

Прилітають сюди солов’ї,

Бо найкращі в Драбівцях гаї.


Ці рядки  про  села  нашої  Драбівецької сільської ради - Драбівці, Сеньківці та Маркизівка. Як говориться у вірші нашої землячки Віри Засенко:

Три села, три села, три села,

Одне серце у них , два крила.

Розташовані села на найвищій точці району, найближче до сонця, а тому в них так багато світла і тепла, найсиніше небо, в зелені, ярках, буграх  і квітах ціле літо буяють вони. Сині ялинки  та райські яблука,  молодий і старий парки цілий рік дарують людям  куточки відпочинку,в парку стадіон збирає на футбол  молодих і відданих спорту людей.

В селах нараховується  549 двори,  в яких проживають 1017 жителів.

Села розміщені компактно, але простяглися вздовж правого берега річки Золотоношки на 5 км. В селах 21 вулиць і провулків, які мають загальну протяжність більше 26 км.

З 2004 року, коли триста домогосподарств сіл об’єдналися у кооператив, і за сім місяців, без жодної державної копійки  провели 1,5 км. підвідного і 24,5 км. вуличного газопроводу, ще 27 дворів газифіковані. За цей час також  були підключені до газогону амбулаторія, школа, сільська рада.

Село  Драбівці  виникло  в другій чверті ХУІІ  століття.  Вперше  згадується  в  «Опису  України»  французького  інженера – мандрівника  Боплана.  Засновані  Драбівці  вихідцями  з  Правобережжя  (»драбами», «драбантами», тобто  втікачами, звідки  і  походить  назва  села ).        

Драбівчани  брали  участь  у  визвольній  війні  українського  народу  проти  польської  шляхти   в  1648 – 1654 роках. Спочатку  Драбівці – вільне  козаче  село  Золотоніської  сотні  Переяславського  полку.  1667  року  село  перейшло  у  володіння  переяславського  полковника  Вуйці  Сербина, а  після  нього – іншому  представнику  козацької  старшини Івану  Мироновичу.  Довгий  час  Драбівцями   володіла  дружина  генерал – майора  Кантаузена.

 У  80 –х  роках  ХІХ ст..  псаломщик  Махтей  Грінько  почав  навчати  18  дітей  заможних  селян  грамоти.  1887  року  Золотоніське  земство  відкрило  в  селі  початкову  школу.

Імперіалістична  війна  ще  дужче  погіршила  становище  трудящих  села: понад  100  драбівчан  були  мобілізовані  на  війну.

Бідняцькі  господарства, й  до  того  немічні, вкрай  занепали.  За  описом  1767  року  в  Драбівцях  було  57  дворів,  в яких  проживали  132  сім’ї.  На  початку  ХХ  століття  в  Драбівцях  був  201  двір / 1206  мешканців /. На  кожні  100  господарств  18  не мали  орної  землі, 79 – володіли  менше  ніж  3 – ма  десятинами  і  тільки  3  господарства  володіли  понад  25  десятинами.

В  1920  році під керівництвом драбівчанина, члена  РКП/б/  Грінька  Івана  Григоровича  в  селі  був  створений  комнезам,  який  боровся  за зміцнення Радянської влади в селі. Першими головами Драбівецької сільської ради були Стадник Микола Михайлович, Макота Іван Григорович, Василенко Андрій Гаврилович.

В 1922 році прийняли 52 голодуючих дітей із Поволжя і утримували їх понад рік.

В 1924 році в Маркизівці була створена комуна "Червоний орач'', першим головою якої був Бахін Микола Олексійович. В комуну входило 40 сімей, які обробляли 250 гектарів землі.

В 1929 році в селі було створено ТСОЗ, до якого ввійшли 25 господарств, що мали в своєму розпорядженні 6 коней і 6 возів. На базі ТСОЗу в 1930 році організувалась артіль "Червона зірка". В її створенні активну участь взяв голова сільської ради Буряк Сава Федосійович. Першим головою цієї артілі було обрано Івана Петровича Саранчу, а польовим – Федора Наумовича Передерія,   ; завгоспом - Івана Григоровича Макоту.

Восени 1929 року в Сенківцях організувався колгосп "Воля", який очолив Микола Антонович Шарапа. Спочатку в колгосп входило 20 господарств. В цьому ж році в Маркизівці організовано артіль "Прогрес". Очолив її Архип Сергійович Гончар.  Пізніше, в 1933 році. створено артіль "Друга п'ятирічка". Головою артілі було обрано Якова Івановича Соколенка.

До 1941 року на полях чотирьох колгоспів працювало від Пальмирської  МТС 8 тракторів, 2 молотарки, 1 комбайн. Урожай в середньому становив 12 ц  з  гектара. Найвищий врожай, 16 ц з гектара, збирали колгоспники артілі "Прогрес".

Першими трактористами села були Мархоцький Митрофан Григорович та Антипович Михайло Сергійович, які довгий час трудилися в артілі.

В 1925 році вже був трактор "Фордзон". Це -  перший трактор в селі. Однак вибиратись із злиднів дрібним селянським господарствам було не під силу.

В перші роки Радянської влади в Драбівцях було створено фельдшерський пункт (1922рік). Першим фельдшером в селі був Дмитро Паливода. Уже в 1919 році почали працювати три трудові початкові школи, в яких три вчителі: Праска Митрофанівна Соколенко, Олександр Петрович Сурухан, Галина Олександрівна Валькова навчали 85 дітей.

В 1935 році початкова школа була реорганізована в семирічну.

В 1927році в Сенківцях було побудовано приміщення для  початкової школи. В 1925 році в селі відкрився сільбуд.

Більшість драбівчан до 1925 року була не писемною. На заклик партії - до 10-річчя Жовтня жодного не писемного -  драбівчани почали оволодівати грамотою. В1926-1931 роках при початкових школах під керівництвом О.П.Сурухана в селі працювали школи лікнепу, в яких навчалось грамоти понад 200 драбівчан.

У грізні роки Великої Вітчизняної війни понад 400 драбівчан відстоювали честь нашої Батьківщини. 200 з них, як герої, склали свої голови на фронті. В чорній окупації фашистські загарбники розстріляли 28 драбівчан - активних організаторів будівництва. У 1965 році в центрі села споруджено  обеліск Слави в пам'ять загиблим односельчанам.

 За два роки окупації німці за допомогою зрадників - поліцаїв та старости вивезли в Німеччину (по неповних підрахунках) 15 тисяч центнерів зерна, 327 голів великої рогатої худоби, понад 400 свиней. На каторжні роботи в Німеччину вигнали 97 юнаків і дівчат. Культурні та медичні заклади в окупацію не працювали. За найменший непослух драбівчани піддавались нелюдським катуванням. При відступі з села (у вересні 1943 р.) фашисти спалили більшість господарських будинків.

Важко було відбудувати колективне господарство. Поля заросли бур'янами. Не було тракторів, коней. Землю доводилося обробляти коровами. Але уже в 1944 році відновила свою роботу Пальмирська МТС, яка надсилала в колгоспи трактори. Після закінчення війни в село повернулись воїни -драбівчани, які активно включилися в колгоспне виробництво. На кінець четвертої п'ятирічки колгосп досяг  довоєнного рівня. В 1950 році відбулося об'єднання колгоспів в одну артіль "Здобуток Жовтня". Першим головою об'єднаного колгоспу було обрано учителя Федота Омеляновича Ткаченка. Укрупнений колгосп швидко міцнів.

В 1955 році під керівництвом ветерана Великої Вітчизняної війни Василя Петровича Воловика була побудована колгоспна електростанція, яка давала струм в усі громадські приміщення та в 354 хати колгоспників. В цьому ж році почалась радіофікація села (спочатку від Піщанського радіовузла, а в 1957 році колгосп встановив свій радіовузол). В 1957 році наше село було підключене до державної електромережі.

Бібліотека почала свою роботу з 1952 року, як приклубна. Першим бібліотекарем і завідуючим клубом був Мархоцький Іван Іванович. Потім через 2 місяці призначили завклубом  Осауленка Андрія Опанасовича, а бібліотекарем молодого спеціаліста Дзюбла Миколу Івановича.

Фонд бібліотеки налічував біля 1000 примірників книг. Місцем для клубу служило приміщення господарського призначення Воно знаходилося на території колгоспу «П'ятирічка».

Коли вирішили відкрити клуб, встановили лавки на вкопаних стовпчиках, підлога була глиняна, зробили сцену, невелику кімнатку для бібліотеки. У1956 році бібліотеку розмістили у центрі села, в хаті, що стояла проти теперішньої контори ТОВ Драбівецьке.

За рахунок колгоспу «Здобуток Жовтня»  збудували нове приміщення Будинку Культури, який урочисто відкрили в 1962 році. Бібліотека була перенесена в нове приміщення. Фонд бібліотеки спочатку поповнювався за рахунок колгоспу, потім з бюджету сільської Ради. Після централізації бібліотек району бібліотека стала називатись філіалом Золотоніської  централізованої бібліотечної системи. Книжковий фонд поповнювався централізовано.

 

У 1960-1970 роках у селі було збудовано нові приміщення будинку культури, 8-річної школи та впорядковано вулиці. 

Багато драбівчан за свою працю нагороджені орденами і медалями:    Орденом Трудового Червоного Прапора  нагороджені  Тісменко Уляна Федотівна, Вакула Парасковія Андріївна;  Орденом Знак Пошани – Шарапа Микола Іванович та Грінько Парасковія Іванівна; Медаллю за Трудову Доблесть: Пономаренко Іван Леонтійович, Баранник Анатолій Семенович.

А  вироби  наших майстринь-вишивальниць,   Соболь Ганни  Михайлівни , Соколенко Євдокії  Іванівни  та Вакули  Ніни  Василівни,   тривалий час  прикрашали  виставки  в  містах Золотоноша,  Черкаси та  Київ.

У селі народилося чимало знаменитих людей : Герой Соціалістичної Праці Г.З.Яковенко, Народний артист України , лауреат державної премії СРСР В.І.Овчаренко, відомий майстер слова, сучасний український поет М.Г.Василенко. Свого часу працював вчителем у місцевій школі талановитий публіцист, член Спілки журналістів України В.С.Зоря.

Логін: *

Пароль: *